Законопроект №2413а передбачає внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно консолідації функцій щодо державного регулювання ринків фінансових послуг.
У колі фахівців він частіше фігурує як законопроект про «Спліт», оскільки в ньому передбачається ліквідація Нацкомфінпослуг та розподіл її функцій між НБУ та Нацкомісією з цінних паперів та фондового ринку.
Тривалий час цей документ перебуває на розгляді у Верховній Раді і очікується, що невдовзі буде винесений на друге читання. Але представники ринків фінансових послуг виступають категорично проти його ухвалення. На їх глибоке переконання, законопроект хибує на багато недоліків, які згодом можуть дестабілізувати ситуацію на цих ринках.
Про це говоримо з директором Національної асоціації недержавних пенсійних фондів України та адміністраторів недержавних пенсійних фондів Тетяною ШЕВКУН та віце-президентом Національної Асоціації кредитних спілок України Людмилою КРАВЧЕНКО.
— Які зміни в системі держрегулювання фінпослуг передбачає законопроект №2413а, і чим вони вас не влаштовують?
Тетяна ШЕВКУН: — По-перше, «Спліт» передбачає ліквідацію Нацкомфінпослуг, яка на сьогодні регулює ринок небанківських фінансових установ. Його передбачають розділити на два сегменти. Частина небанківських фінансових установ йде під регулювання Нацбанку, а частина – під регулювання Комісії з цінних паперів та фондового ринку. І це притому, що для жодного з них ринок небанківських фінансових послуг не є пріоритетним.
Я більше говоритиму про Комісію з цінних паперів та фондового ринку, тому що наші суб’єкти повинні будуть відійти під її регулювання в разі ухвалення «Спліту».
Комісія більше зосереджена на регулюванні фондового ринку. Наші суб’єкти – недержавні пенсійні фонди та адміністратори недержавних пенсійних фондів не є суб’єктами фондового ринку та ринку цінних паперів. Вони більше орієнтовані на надання фінансових послуг фізособам. Зокрема, йдеться про формування додаткових пенсійних накопичень. Для них фондовий ринок – це механізм збереження пенсійних накопичень та їх примноження шляхом інвестування в цінні папери.
Тому принципи, які Комісія з цінних паперів та фондового ринку застосовувала чи планує застосовувати для регулювання професійних суб’єктів фондового ринку, не зовсім коректно застосовувати до регулювання пенсійних фондів та адміністраторів.
І другий момент – Нацкомфінпослуг має функцію щодо захисту прав споживачів. Якщо споживач звернеться до неї зі скаргою, з проханням перевірити ту чи іншу інформацію, вона зобов’язана відреагувати на них.
У Комісії з цінних паперів та фондового ринку такої функції нема. Тому передача нашого сегменту під її регулювання негативно позначиться на інтересах споживачів таких послуг.
Людмила Кравченко: — «Спліт» передбачає, що НБУ та Комісія з цінних паперів та фондового ринку продовжують концентрувати в собі і регуляторну, і наглядову функції. Це концептуально невірно. Зокрема, європейський досвід говорить про розподіл між різними органами функцій щодо встановлення «правил гри» на ринку та контролю за їх виконанням. І коли вже щось змінювати відносно чинної системи, то потрібен «Спліт» регулювання та нагляду.
Треба сказати, що в Україні вже реалізується практика розподілу цих функцій. Я кажу про функцію фінмоніторингу. Тут Міністерство фінансів виконує регуляторну функцію, а Держфінмоніторинг поряд з іншими регуляторами – наглядову. І це органічно вливається до єдиної світової системи, пов’язаної з боротьбою з незаконною легалізацією коштів.
Зараз модно говорити про незалежність регуляторів. Та вона, на мій погляд, подається дещо під іншим ракурсом – як цілковита свобода в ухваленні будь-яких рішень та відсутність необхідності їх узгоджувати з будь-ким, як це є у випадку з НБУ.
Хотілося б мати певну систему противаг. І Нацкомфінпослуг у цьому плані таку систему має, оскільки левова частка її регуляторних ініціатив повинна пройти узгодження цілої низки міністерств та відомств, в тому числі Державної регуляторної служби. І всі вони мають бути юстовані.
— Тобто, «Спліт» у нинішньому вигляді посилює регуляторну монополію Нацбанку та Комісії з цінних паперів та фондового ринку?
Тетяна Шевкун: — Він не дає Комісії з цінних паперів та фондового ринку додаткових повноважень, але їх розширення передбачається іншими законопроектами. Зараз ці законопроекти вже подані на розгляд Верховної Ради. По суті, вони ставлять Комісію з цінних паперів та фондового ринку на рівень Нацбанку. Ухвалюючи нормативні рішення, вона не повинна буде узгоджувати їх з Державною регуляторною службою, Антимонопольним комітетом і Мінюстом. Таким чином, вона отримує монопольне право особисто і в ручному режимі встановлювати правила на ринку, вирішувати, як і які суб’єкти допускати на нього. І це несе дуже великі ризики.
«Спліт» писався понад три роки тому. Тоді всі ситуативно боялися посилення кризи, а перед небанківським ринком та його регулюванням стояли інші завдання. Законопроект передбачав найбільш просте і швидке їх рішення.
Сьогодні стан справ змінився. Ринки розвиваються. Небанківський фінансовий ринок дав дуже хороші показники за результатами попередніх років. Причому – результати самостійного виходу з кризи. Тобто, коли нема Фонду гарантування, нема рефінансування, нема потужної державної підтримки. І фінустанови були змушені самотужки виживати, що вони і зробили.
Тому сьогодні важливо не посилювати нагляд, а потурбуватися про впровадження системи держрегулювання, що здатна стимулювати наше подальше зростання. Та «Спліт» не вирішує це питання. Він не дасть можливості розвиватися ринкам.
— Чи справді Нацкомфінпослуг як держрегулятор повністю відпрацювала свій ресурс і тепер підлягає списанню?
Тетяна Шевкун: — Я б так не казала. Бо Нацкомфінпослуг дозволила формалізувати та створити систему небанківських фінансових ринків. У них вся наша звітність, уся аналітика.
Недержавні пенсійні фонди були першими серед небанківських фінансових установ, для яких була створена система подання звітності через сайт Нацкомфінпослуг. І інформація про діяльність кожного фонду розкривалася на сайті Комісії. Нацкомфінпослуг має інституційну пам’ять, це важливо для того, щоб не повторювати в майбутньому вже припущених помилок.
На сьогоднішній день уже склалася система, коли фондовий ринок регулює Комісія з цінних паперів та фондового ринку, небанківський – Нацкомфінпослуг, а банківський ринок — НБУ. Така система має великий потенціал для розвитку і свою систему противаг. Тому її не треба перекроювати та рубати під корінь.
— Автори «Спліта» кажуть, що запускають механізм, котрий дозволяє регуляторам оперативно реагувати на ситуацію, яка складається на ринку. Що ви думаєте з цього приводу?
Людмила Кравченко: — Звичайно, додаткові бюрократичні рівні, які створює Державна регуляторна служба, реєстрація в Міністерстві юстиції ухвалюваних рішень, все це подовжує процес. Та водночас і знижує ризик помилок чи навіть зловживань самостійно схвалених регулятором рішень.
Наприклад, зараз ми є свідками того, коли низка банків, що раніше визнані неплатоспроможними, отримують судові рішення на свою користь. Та суб’єкт, отримавши назад ліцензію, вже не підлягає відновленню. Його «реанімація» вже неможлива. В результаті має місце колосальне навантаження на державний бюджет. Тому що коштів Фонду гарантування, на жаль, недостатньо для виконання державних зобов’язань перед клієнтурою таких банків.
Те, що зараз пропонується, це зовсім не технічне питання. Це буде серйозний струс для майже 2000 суб’єктів. Це як переїзд з однієї квартири на іншу. В ході такого «переїзду» маса всього буде викинута і купа всього загубиться.
Ми обґрунтовано непокоїмося, що не набудемо нових можливостей. Навпаки, отримаємо ще більше ускладнень для своєї діяльності і, зокрема, для діяльності кредитних спілок.
Може скластися ситуація, за якої в Україні вже не буде кого регулювати, якщо специфіка кредитних спілок не буде врахована і будуть висунуті нездійсненні регуляторні вимоги.
— Частина прихильників «Спліту», не знайшовши належного розуміння та підтримки з боку більшості представників ринків фінансових послуг, пропонують діяти гнучко. Мовляв, давайте ухвалимо законопроект №2413а зараз, а далі подивимося, як він себе покаже в ділі. Якщо не виправдає загальних сподівань, тоді змінимо на інший закон. Як вам така ідея?
Людмила Кравченко: — На мій погляд, так не повинно бути. Нема відповіді на запитання «навіщо все це затівається?», а отже неможливо побачити перспективу.
У мене є глибоке переконання, що нам на якийсь час треба заспокоїтися та припинити генерувати будь-які документи, які не ведуть до прогресу та розвитку окремо взятих ринків. Заручниками цих експериментів стають люди. Одна справа, коли йдеться про токарний верстат. Можна виточити одну деталь, а якщо вона не підійде за певними параметрами, то можна виготовити іншу. А у нас йдеться про споживачів фінансових послуг, які укладають договори терміном не на день-другий, а на роки. Тому подібні експерименти можуть бути небезпечними для сімей, для домогосподарств, для їхніх фінансів.
Тетяна Шевкун: — «Спліт» передбачає перехідний період. Це існування поза часом, поза нормативною базою. Ми продовжуємо працювати з тим регулятором, який був, але при цьому вже підпорядковуємося іншому. Тобто, один уже отримав повноваження, але ще не може їх виконувати, а других їх втратив, але продовжує ними користуватися.
У цій ситуації суб’єктів починає лихоманити. Вони не розуміють, як поводитися, як вони житимуть далі і чи житимуть взагалі. Така лихоманка на фінансовому ринку вкрай небажана. Вона різко позначається на споживачах.
Наші споживачі – це люди, які хочуть щось накопичити на майбутню пенсію. Це тривале накопичення. І будь-який ризик, найменше хвилювання у нашому сегменті одразу ж викликає у споживачів занепокоєння – що буде з їхніми грошима за 10 років, якщо вони не розуміють, що буде за рік. Чи не ліпше їх якось вилучити з системи?
Такі невиправдані хвилювання не можна допускати на небанківському фінансовому ринку, тим паче – на пенсійному чи страховому, особливо, в страхуванні життя. Бо це несе дуже великий негатив. І відновити потому попередній рівень довіри споживачів фінансових послуг буде надзвичайно важко. Причому реакція буде ланцюговою. Якщо щось трапляється, приміром, у пенсійному секторі, то це позначається і на страховому секторі, і на кредитних спілках, і на інших фінустановах. І на банках у тому числі. Бо якщо рівень довіри падає, то він падає до всіх фінансових установ.
— Нещодавно у Верховній Раді зареєстрований законопроект №8415 «Про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання ринків фінансових послуг». Яке держрегулювання в системі фінпослуг він пропонує?
Тетяна Шевкун: — Так, цей законопроект з’явився зовсім недавно. На початку липня він був розглянутий на Комітеті Верховної Ради з питань фінансової політики та банківської діяльності і був схвалений для прийняття в першому читанні. Також було ухвалене рішення про створення робочої групи з його доопрацювання до другого читання.
Порівняно зі «Сплітом» цей законопроект ліпший. Він не вирішує всі наші проблеми, зокрема, не розводить функції регулювання та нагляду. Та з його ухваленням не лихоманитиме ринки фінпослуг найближчими роками, не буде великих ризиків, пов’язаних з їх розподілом та передачею під контроль НБУ та Комісії з цінних паперів та фондового ринку. Щонайменше, збережеться вся інституційна пам’ять, яка є в Нацкомфінпослуг. Ми можемо продовжувати діяти в попередньому режимі.
Так, є багато моментів, над якими треба ще працювати, та ми готові у цьому брати активну участь. Це стосується питань ліцензування, перевірок і багатьох інших. Нам ще належить їх обговорити. Та, з моєї точки зору, цей напрямок у розвитку законодавства з регулювання небанківських фінансових послуг правильніший. Тобто, ми спочатку змінюємо концепцію регулювання чи намагаємося поліпшити окремі напрямки з регулювання, а потому вже розглядатимемо, чи треба змінювати того чи іншого регулятора, чи достатньо вдосконалити його роботу, його взаємодію з ринками тощо.
З моєї точки зору, це – правильний шлях.
Сергій ГЕРАСИМЕНКО,
Національний прес-клуб «Українська перспектива», спеціально для видання Суспільний кореспондент
